Місто нескінченного вечора. Місто самотності. Поклик спогадів знаходить тут колосальну силу. Дощ. Він всюди. Здається, в цьому дощі не існує часу, тільки вода потоком з байдужих небес. Він змиває все, він тече по вулицях і кличе з собою. Місто дощу. Він співає свою пісню і шепоче свої історії. Він пахне вогкістю і кидає в очі світло рідкісних ліхтарів. Дзеркальний асфальт відображає небо, нескінченне небо, ув'язнене в мережі електропроводів. Місто самотності. Тут всі самотні, заколисані теплими спогадами про сонячні дні. Здається, що цей дощ не закінчиться ніколи, а за межами зливних днів немає вже нічого. Але може сьогодні — саме той день, після якого в безхмарному небі засяє сонце?..