Аріма Сюїтіру весь час засуджує себе за спроби бути кращим не заради власного бажання, а заради своїх прийомних батьків і заради відповідності стандартам, прийнятим в їх сім'ї. Після того, як вони стали близькі з Юкіно, Аріма лежить і б'ється в істериці, тому що дівчина пішла додому, а наодинці з собою виникають думки про своє нещасливе минуле.
Саме тоді, коли все добре, і виникає це почуття неповторності щасливих моментів. Не варто й сподіватися, нам не розповідають казку. Нам показують життя. Не ідеальну історію любові з хепі-ендом і постійною романтикою, а таку, де щастя невловиме і від того так цінне.